А ви знаєте, що можна відкрити проєкт зовсім без грошей? Ми дізналися у проєкту “Твоя Україна”
Привіт! Сьогодні ми поділимося надихаючими інсайтами з перших вуст - історією проєкту “Твоя Україна”. Ми провели інтерв’ю з Лізою Пахомовою, представницею цієї ініціативної спільноти, і поцікавилися, як створити та підтримувати проєкт, навіть якщо у вас немає фінансових ресурсів.
Ось кілька ключових моментів із розмови:
1. Якими були перші кроки, що було найскладнішим, а що навпаки - найлегшим?" .
Коли я долучилася до проєкту, наш центр якраз переїжджав із попереднього приміщення в нове.
За це велике спасибі Грузинському Патріархату, який виділив нам приміщення в соборі Святої Трійці (Самеба). Воно велике, воно безкоштовне. Ми не платимо за оренду та електрику.
Отже, ми мали два пускові моменти: у нас є, що видавати, і в нас є, де видавати. З цими параметрами нам пощастило. Складнощі, звісно, були в тому, щоб просто банально обладнати це приміщення, щоб у ньому можливо було якось працювати й існувати.
Потрібні були меблі: щонайменше столи і стільці, щоб відвідувачі і співробітники могли присісти. Усе, що стосується меблів, техніки - спочатку це все хтось жертвував.
І ось потихеньку, хто що міг: волонтери та небайдужі люди приносили побутове приладдя, будматеріали, інструменти. Адже полиці, шафи та стелажі потрібно було з чогось сколотити, щоб там розмістити підгузки, каші, предмети гігієни.
"Ось так підтягувалося все.
Виходить, усе для обладнання, для загальної зручності - робилося просто спільними зусиллями."
Звичайно, у нас був грошовий грант уже за рік, напевно, після початку нашої роботи.
На жаль, не знаю назви організації, але вони допомогли закупити нам принтер, холодильник, мікрохвильовку, обігрівачі.
“Хто міг, допомагав, з чим потрібно. І продовжує допомагати.”
Чи були спади в залученні людей і ресурсів? Що ви робили тоді?
2. Чи були спади в залученні людей і ресурсів? Що ви робили тоді?
Ліза: – "Так. Я пам’ятаю, у нас був один великий спад навесні 2023 року, коли і волонтерів стало різко менше, тому що люди їдуть далі, і речей стало різко менше з якоїсь причини.
Я пам’ятаю, як фотографувала наші порожні вішалки, викладала в соцмережі і писала “Допоможіть!”. Тривало це приблизно місяць. Що сталося потім? Якась магія. Потихеньку почали розгойдуватися люди, почали нести речі.
Незабаром до нас прийшов юнак, який зайнявся розвитком соцмереж більш активно, почав клеїти наші стікери по місту. Ми й самі поширювали листівки, перекладали їх грузинською мовою: “Якщо у вас є непотрібні речі, будь ласка, приносьте”.
Один із наших волонтерів працював на СТО і казав колегам: “Приносьте, що у вас є з непотрібного, а я відвезу в центр”. Для місцевого населення зібрати речі - це ще півбіди, а ось кудись везти - для них це вже перебір. Тому було організовано збір на СТО.
Але тоді справа добре пішла, і досі потік одягу та взуття в центрі практично не припиняється.
У нас є що вішати, речей багато, ми навіть можемо ними з кимось ділитися.
Один раз уже поділилися з дитячим будинком, і сусідам по приміщенню намагаємося допомагати.
“Спад був. Прямо здавалося, що все: будемо сидіти з порожніми рейлами.”
Зараз, коли проєкту майже 2 роки, що ви думаєте про розвиток? Що здається необхідним?
3. Зараз, коли проєкту майже 2 роки, що ви думаєте про розвиток? Що здається необхідним?
Що виходить: питання з речами закрите.
Вони в нас є, їх приносять - це добре. Гуманітарну допомогу ми, на жаль, надати можемо нечасто, бо не вистачає коштів. У нас немає такого хорошого притоку донатів, щоб здійснювати закупівлі на регулярній основі.
“І тут ми на 200% проявили історію, як без грошей щось замутити.”
Спочатку, коли вже з’явилася ідея організувати творчі заняття, до нас приходили чуйні люди, які говорили: - “Я можу провести ось такий майстер-клас із дітьми, і ось такий із дорослими.” Але матеріали ми повинні були забезпечити з нашого боку.
“Ми розгледіли уважно, що нас оточує.”
І зрозуміли, що в нас є велика кількість речей, не всі з яких можуть бути ношені людьми із задоволенням, тому що ось там - плями, тут - дірки тощо.
Але з них можна зрізати паєтки, ґудзики, намистини.
Або припустімо, маємо блузку з відірваним рукавом, а блузка з гарної тканини. І можна пошити з неї мішечок, косметичку. І ось так ми почали збирати матеріали. Звичайно, трошки скинулися, умовно, на нитки-голки, на пачку картону.
І кинули клич: “Будь ласка, приносьте нам творчі матеріали.”
Нам почали приносити фарби, не нові, але цілком в адекватному стані, якими ще можна користуватися, пензлики, фломастери, олівці. Щось ми потім придбали самостійно.
“І справа пішла. У нас усе абсолютно йде в хід. Виходить Zero waste в якомусь сенсі. І це дійсно чудово.”
Спочатку це був такий челендж, придумати щось класне з “відходів”. Я сама пам’ятаю, як постійно гуглила запити на кшталт: “Як без швейної машинки можна переробити стару футболку?”.
Нині вже стало легше, ми можемо дозволити собі закупити щось із матеріалів, наприклад, пластилін, папір, клей тощо… Але також ми знаємо, що якусь частину можемо взяти і з речей, які більше не можна носити. Тепер ми активно використовуємо такий підхід.
Наприклад, через рік, як думаєш, ви б зосередилися на тій самій допомозі, що й на початку?
4. Наприклад, через рік, як думаєш, ви б зосередилися на тій самій допомозі, що й на початку?
– "Ми не просто так переорієнтувалися на дозвілля.
У якийсь момент стало зрозуміло, що переселенці, які вже давно живуть у Тбілісі (рік-півтора), трошки пообвикли, соціалізувалися, знайшли роботу…
Тобто, у них уже не стоїть гостро питання: “Що ми будемо їсти завтра?”.
Найбазовіші потреби, такі як житло, їжа, сон закриті. І якщо рухатися пірамідою Маслоу вгору, то виникає потреба в спілкуванні, знайомствах, у вираженні себе.
У дітей, та й у дорослих, є великий інтерес до творчості, вони знайомляться між собою на наших заходах, починають спілкуватися. У нас з’явилися усталені групи. Ми нікого не обмежуємо, але “кістяк” із заняття в заняття загалом зберігається. І мені здається, така організація дозвілля буде й надалі приносити користь. Тому що є сім’ї з дітьми, у яких немає коштів, щоб дітей записати в якийсь гурток, а дитині хочеться активності, взаємодії з однолітками. Не кожні мати і батько можуть сидіти вдома і щось клеїти, вирізати з дітьми, бо банально може не бути часу і сил. З літніми те саме, вони приходять за спілкуванням, за можливістю бути “при справі”.
“Ми тут, щоб люди не почувалися самотніми чи непотрібними.
Щоб вони знали, що є місце, куди можна прийти і поспілкуватися за чаєм із солодощами. Розслабитися. Це зараз дуже важливо, насправді.”
Що б ви сказали людям, які хочуть робити свій проєкт, але їх зупиняє відсутність грошей і ресурсів?
5. Що б ви сказали людям, які хочуть робити свій проєкт, але їх зупиняє відсутність грошей і ресурсів?
У нас все базується на принципі “з миру по нитці” та ентузіазмі волонтерів.
"Але спочатку хоч якийсь ресурс повинен бути.
Наприклад, нематеріальний ресурс - це бажання діяти, активність, відкритість світу. Тому що, як виявилося, світ не без добрих людей. Люди дійсно готові пропонувати допомогу, матеріальну, нематеріальну - на безоплатній основі. "
Тож потрібно бути активними, не боятися питати підтримки в усіх друзів і знайомих, сусідів, рідних.
Наприклад, зайти в кафе і запитати: - “А можна у вас Donation Box поставити?”; або - “А можна повісити у вас оголошення, що у нас такий захід намічається?”.
Можна кидати клич соцмережами - люди дійсно відгукуються.
Але для цього, я думаю, потрібна сформована (хоч трошки) з кількох людей команда.
"І ідея - що конкретно хочеться реалізувати. Щире бажання допомогти іншим дуже сильно впливає на успіх. Ну, а далі - фантазія: що нам жертвують і що ми можемо з цього вичавити? "
Чого ви навчилися особисто або як команда за цей час? Як цей проєкт вас змінив?
6. Чого ви навчилися особисто або як команда за цей час?
Як цей проєкт вас змінив?
У нас кожен - “і читець, і жнець…”.
Відкриваємо в собі нові таланти буквально щотижня. Спочатку наша команда була набагато більшою, але не було чіткого розподілу ролей - ми просто “ішачили” і все, бо багато чого було ще не організовано, у нас не було досвіду.
Коли виникла ідея з майстер-класами, то у волонтерки, яка сама займалася рукоділлям, відкрилося друге дихання. Тепер вона може не просто майструвати руками, а ще й вигадувати різні вироби з неочевидних матеріалів, чого не міг би придумати хтось із нас. І проводити майстер-класи!
“Я б сказала, ми отримали свої ролі. І кожен на своєму місці дуже цінний і добре себе демонструє, розвиває і проявляє.”
Оскільки я за професією - соціальна працівниця, у мене в коледжі були завдання зі складання сценаріїв для заходів дозвілля. Мені це давалося дуже важко і зовсім не подобалося. Тут у грудні я зрозуміла, що треба писати сценарії для новорічних свят. Хто ж, якщо не я? І все добре вийшло.
Думаю, проєкт дав нам ресурс і опору, тому що багато хто йшов, відчуваючи: “Я можу допомогти ще комусь.” Але з часом ми почали цікавитися одне одним, вибудовувати дружні стосунки і таким чином допомагати собі.
"У якийсь момент я усвідомила: ось живу я з чоловіком удвох, і якби він кудись поїхав у справах, мені було б не страшно залишитися в місті самій, бо я не почуваюся тут самотньою. Я знаю, що в мене є люди, до яких я можу звернутися по підтримку. Думаю, кожен із нашої команди це відчуває. Як сказала одна наша волонтерка, яка вже поїхала в іншу країну: “Твоя Україна” - це віддушина. Там відпочиваєш душею. "
І наші відвідувачі відчувають, що ми тут справді за покликом серця, тому їм подобається приходити до нас раз по раз.
Ми сподіваємося, що розповідь Лізи стане джерелом натхнення для тих, хто мріє започаткувати свій проєкт, незважаючи на обмежені ресурси.
Дякуємо, “Твоя Україна”, за цінні уроки та підтримку в побудові кращої спільноти!