Координаторка “Вчителів для дітей України”, Альона, розповідає про те, як було створено проєкт, що відбувається за його лаштунками і з якими труднощами довелося зіткнутися учасникам ком’юніті за два роки роботи.
Цей матеріал обов’язково знайде відгук у представників більшості проєктів, а також ви зможете почерпнути інформацію про ключові цінності та принципи проєкту, про які згадує Альона.
Онлайн-урок як “острівець безпеки”
*Як виникла ідея створити проєкт “Вчителі для дітей України”? Що він собою являє?
Один зі співзасновників нашого проєкту, Ігор, ще на самому початку війни став займатися з донькою знайомих. Наскільки я пам’ятаю, вона жила в Києві. Із цього досвіду і виріс проєкт “Вчителі для дітей України”. Оскільки школи закрилися, хотілося допомогти учням не відстати від навчальної програми - тоді ще було не зовсім зрозуміло, наскільки все це затягнеться. Але ключова мета - все ж таки інша: виявилося, що такі заняття - гарний спосіб підтримати дітей, дати їм можливість хоча б трохи відсторонитися від того, що відбувається. Нехай на дві-три години на тиждень, але дитина все-таки відволікається від війни.
По суті, ми створюємо для неї такий своєрідний “острівець безпеки”, де вона думає виключно про математику, скажімо, або фізику.
Здебільшого, ми робимо акцент на шкільних предметах. Найзатребуваніші уроки - математика та мови, насамперед, англійська. Великою популярністю користується і німецька мова, а також предмети німецької шкільної програми. Не знаю, чому: чи то через те, що наша НКО офіційно зареєстрована в Німеччині та в нас тут багато каналів і зв’язків, чи то у зв’язку з тим, що більша частина українців справді виїхала саме туди.
Уже рік, як у нас є формат додаткових занять, на яких вчителі навчають дітей гри на гітарі та в шахи, допомагають опановувати різні види образотворчого мистецтва.
Структура та учасники освітнього ком’юніті
Який вигляд має ваше ком’юніті зсередини? Яка в нього структура?
Наразі в нас близько 200 вчителів із 36 країн, практично всі - волонтери, за винятком кількох викладачів, яких ми підтримуємо фінансово. Це близько 12 осіб, вони - з України і перебувають у вкрай складному фінансовому становищі. Частина з них теж починала, як волонтери, але потім сказали, що не зможуть продовжувати через труднощі з грошима. Тоді ми запропонували їм залишитися, але вже на платній основі.
Наш Core team - це шестеро досвідчених вчителів-методистів, які розпочинали з викладання групам у нашому проєкті, а зараз виступають у ролі наставників для тих волонтерів, хто лише нещодавно долучився до проєкту або має поки що не дуже великий педагогічний досвід. Методисти весь час на зв’язку і готові відповісти на будь-які запитання. Також вони активно працюють над базою знань проєкту: шукають матеріали та систематизують їх так, щоб користувачам було зручно.
З нами в проєкті працює психолог, який проводить насамперед зустрічі для вчителів, але інколи консультує й батьків, якщо виникає така потреба. Нещодавно до нас приєдналася логопед. Поки що це просто опція, яку ми запропонували в рамках додаткових занять. Але консультації в логопеда мають неабиякий успіх, і ми, мабуть, будемо якось розвивати цей напрямок, шукати ще людей.
Ну і, відповідно, керують проєктом його співзасновники - Ігор і Михайло. Ігор здебільшого займається IT-підтримкою, Михайло - організацією фандрайзингу. Ми залучаємо їх за потребою, і вони приходять з якимись новими світлими ідеями.
Є також двоє координаторів - це я і моя колега. Я координую вчителів, моя колега - батьків. Я, на жаль, не розмовляю українською. Галя розмовляє, тому вона зв’язується з сім’ями і займається організацією уроків.
Ми працюємо в щільній зв’язці з командою соцмереж - двома дівчатами, одна з яких займається SMM, інша - дизайном і взагалі всім візуалом, постами в чаті, оновленням сайту, контентом в Instagram.
Волонтери за оголошенням
Початкові етапи та методи залучення волонтерів у ком’юніті
Як формувалося ваше ком’юніті?
Мені складно сказати про формування спільноти, але я можу розповісти про те, як набирали вчителів. На початку в нас було близько 20 осіб, в основному, наші знайомі. Ми (під нами я маю на увазі себе і засновників проєкту) обертаємося в освітніх колах. І ми просто стали кликати своїх знайомих поволонтерити. Коли проєкт стартував, я жила у Вірменії і також багато спілкувалася з педагогами. Тож звідти досить багато людей до нас прийшло. Зрозуміло, що це були наші безпосередні друзі, знайомі або знайомі знайомих, з рекомендацією, і ми їм довіряли. У нас не було великої проблеми з тим, щоб якось верифікувати людину або переконатися в тому, що вона дійсно має антивоєнні погляди.
У нас від самого початку був чат у Telegram, у якому ставили запитання на кшталт таких: “хто, що, як робить?”, “краще йти за програмою чи краще не йти за програмою?”. Зауважу, що більша частина людей, які приєдналися до проєкту на самому початку, мала досвід роботи в освіті. Тобто в них не було якихось зовсім уже базових питань новачків. Вони, скоріше, діяли, виходячи зі своєї інтуїції та використовуючи елементи знайомих їм шкільних програм.
Ну і якось ми адаптували ці уроки під онлайн-формат, бо часто діти перебували під час занять у бомбосховищах і в них під рукою не було ні паперу, ні ручки.
Поступово ми стали набирати волонтерів.
Один зі способів - розвішувати в громадських місцях (у кав’ярнях, наприклад) плакати та листівки з інформацією про те, що проєкту “Вчителі для дітей України” потрібні люди.
Так ми зробили в Тбілісі. І дуже багато людей до нас прийшло після цього з Грузії. Це був досить несподіваний для мене ефект. Я чомусь була впевнена, що ніхто вже давно не звертає уваги на паперову продукцію. Виявилося, що справа йде рівно навпаки.
Більше того, цей спосіб залучення волонтерів успішно працює вже два роки.
Альтернативний пошук
А пошук через соцмережі та месенджери використовували?
Так, ми також шукали людей за різними освітніми чатами в Telegram. До цього процесу долучилися і наші волонтери. А оскільки вони були в різних країнах, то виходило, що вони покривають різні аудиторії. Поступово стали приходити різні люди.
На самому початку ми принципово не брали тих, хто перебуває в Росії. Нашим керівникам здавалося, що для українців це принципове питання. Але з часом позиція змінилася, як, утім, і закони в Росії. І зараз співпрацювати з людьми, які перебувають у РФ, набагато складніше, ніж два роки тому. Проте, якщо люди дуже хочуть волонтерити, ми просто набагато більше спілкуємося з ними на вступному етапі. Я намагаюся верифікувати їх через соцмережі. Ідеально, якщо в людини є якісь рекомендації в російському освітньому середовищі.
Якщо кандидат у волонтери каже, що він працював у такій-то школі, я знаю, найімовірніше, у кого можна дізнатися докладніше про цю людину. Природно, ми обговорюємо законодавство, всі можливі способи безпечного спілкування в Telegram. Насправді навіть наш чат називається максимально нейтрально, так, що з першого погляду ти взагалі не зрозумієш, про що йдеться. У якийсь момент стали приходити люди зі сторони, яких було складно перевірити колишніми методами.
Наприклад, кілька десятків людей звернулися до нас після того, як пост про нас опублікувала Тамара Ейдельман. Було зрозуміло, що всі вони підписані на шанованого нами історика. Але більше, чесно кажучи, ми нічого про них не знали. Тоді в нас з’явився скрипт із запитаннями, що допомагають верифікувати потенційних волонтерів. За ним ми і діємо.
На передзвін стало йти більше часу. Розмова з одним волонтером займає 30-40 хвилин.
Я не можу сказати, що у нас бездоганний алгоритм верифікації. Я багато в чому покладаюся на інтуїцію. Буває, люди починають із того, що кажуть: “Ви мене вибачте, я - росіянин, але взагалі в мене всі родичі в Києві. Це так жахливо…”. І починає ридати. І ти розумієш, що принаймні в частині цього він не обманює. А далі ми можемо обговорити педагогічний досвід, викладання онлайн, викладання в групах. Це все теж важливо для того, щоб розуміти, яких учнів ми можемо довірити людині.
Верифікація важлива ще й тому, що для нас принципова спільність цінностей. Насправді за весь цей час у мене було приблизно п’ять кейсів, які я б охарактеризувала як “кричущі”. У решті випадків ми відмовлялися брати людей у зв’язку з якимись дрібнішими розбіжностями в поглядах або неготовністю брати на себе відповідальність. Хтось після першої розмови передумував волонтерити сам.
Розмаїтий колектив – це сила!
Підхід до відмов і підтримка потенційних волонтерів
Ви намагаєтеся з’ясувати причини відмови співпрацювати в тих, хто добровільно відпадає на початковому етапі?
Звичайно! Але зазвичай вони самостійно зв’язуються, пояснюють, що ще раз добре подумали і прийняли ось таке рішення. Багато людей з України кажуть: “Я подумав про те, що у вас у проєкті є росіяни, і я не готовий”. Це особиста позиція людини, я її поважаю. Ми ніколи не квапимо з відповіддю, не чинимо жодного тиску на волонтерів - у нас немає на це жодного права. Людина сама вирішує, куди віддати свій вільний час.
Бувають історії, коли люди кажуть: “Ой, мені страшно, я сумніваюся, боюся, я не готовий, не вистачить досвіду працювати у вашому форматі”. А ми здебільшого викладаємо у форматі малих груп - це дві-п’ять осіб.
Тоді я пропоную їм спробувати поспілкуватися з нашими методистами, психологом, якщо звісно волонтери по-справжньому зацікавлені в тому, щоб брати участь у проєкті. Вони можуть все детально розповісти. Багато волонтерів потім кажуть: “Ну гаразд, я спробую”.
Склад викладачів і значення спільних цінностей
Оскільки вчити потрібно українських дітей, вчителі у вас переважно з України?
Ні, ви знаєте, вчителі в нас із найрізноманітніших місць. Викладачів з України, мені здається, не більше третини. Нас об’єднує одна базова цінність: ми всі - проти війни, і ми всі хочемо підтримати тих, хто постраждав від війни. Не знаю, як краще сформулювати, але ми не вважаємо важливим, коректним звертати увагу на колір паспорта. Але ми не можемо не зважати на місце розташування, перш за все, через безпеку проєкту і безпеку самих викладачів.
Як я вже казала, у нас є вчителі, які перебувають у Росії. Їх дуже небагато, і це завжди такий окремий кейс, окремий тренінг з безпеки, тому що ситуація в Росії зараз така, що якщо, наприклад, телефон викладача потрапить до рук правоохоронців, це може відобразитися і на ньому, і на проєкті, на жаль. Але в нас також є вчителі-емігранти з Росії, а також російськомовні вчителі з інших країн, зокрема, з Казахстану та Вірменії.
З нами співпрацюють кілька англомовних волонтерів, але, на жаль, не вдається повноцінно включити їх до ком’юніті, оскільки члени команди спілкуються, в основному, українською та російською. Проте такі волонтери теж є, і вони ведуть, наприклад, англійські розмовні клуби, дають індивідуальні уроки.
Вклад студентів у розвиток проєкту
Чи часто до вас приходять студенти профільних вишів і ті, хто має диплом, але не має досвіду?
Мені здається, у нас близько 50% людей мають досвід викладання від нуля до трьох років.
У нас взагалі дуже різноманітний колектив, і в цьому, мені здається, наша сила.
У нас є викладачі з 30-річним стажем, ще такого, радянського складу, які про домашки, вправи, про ось це все, і є викладачі з досвідом, але суперсучасними британськими підходами, які працювали за IB-системою (International Baccalaureate). І ще в нас є зовсім молоді викладачі, які тільки роблять перші кроки в професії. І вони всі взаємодіють один з одним! Мені здається, це класно! Вони мають можливість повчитися одне в одного. У нас немає можливості грошової винагороди, але ми намагаємося дати людям досвід, якщо він їм потрібен, і якщо це для них актуально.
Проблеми на початкових етапах роботи ком’юніті
З якими викликами і труднощами вам довелося зіткнутися на перших етапах роботи?
Річ у тім, що ми з керівниками проєкту досить-таки давно живемо за кордоном. Ігор - з Києва, Михайло - з Петербурга, я - з Москви, але ми всі до повномасштабного вторгнення вже жили в Європі. Відповідно, у нас не було розуміння тригерних точок, розуміння того, що точно можна, чого точно не можна. Ми не раз наступали на граблі.
Згодом визначилися, що наша головна цінність - це допомога дітям і що в нас професійна спільнота з, безумовно, антивоєнною позицією. Усе інше, насправді, не важливо.
Але для когось якісь моменти виявляються принциповими. Це їхній вибір. Але часто така принциповість обертається грубістю і різкими висловлюваннями, що зачіпає інших учасників проєкту. Я намагаюся відсіювати таких кандидатів у волонтери на етапі інтерв’ю. Такої кількості матюків, яку я почула за ці два роки, мені здається, я не чула за всі попередні 25 років життя.
Стало краще, коли до нас прийшла моя україномовна колега, яка взяла на себе спілкування з сім’ями. Я розумію українську, але розмовляю російською, і, на жаль, нічого не можу з цим вдіяти. І я майже завжди прошу за це вибачення, пропоную перейти на англійську, чеську, іспанську, але зазвичай це не те, що тішить людей з України. За ці два роки знову в мене був єдиний випадок, коли людина сказала: “Так, давайте перейдемо на англійську”. Після цього людина прийшла волонтерити, у неї все добре, вона говорить у чаті російською.
На самому початку у нас виникали конфлікти геополітичного і мовного характеру і всередині ком’юніті. Це була буквально пара кейсів. Так, ці люди були проти війни, хотіли допомогти дітям, але виявилися не готові співіснувати з іншими учасниками нашої спільноти. Це був такий великий челендж, але зараз, мені здається, такої проблеми більше немає. Таким волонтерам відмовляють на співбесіді.
Після того, як у нас з’явилися методисти, вона стала двоетапною: спочатку кандидат говорить зі мною, а потім спілкується з методистами. Звісно, там більше обговорюють педагогічні питання, але все одно це додатковий фільтр.
Є проблема? Вам - у вчительську!
Обмін досвідом у команді волонтерів
Чи взаємодіють волонтери між собою?
У нас є чат для спілкування, і це, мені здається, важливо, оскільки відсутній якийсь фізичний простір, де можна зустрітися, поговорити, щось обговорити. Чат - це місце, в яке ти потрапляєш, щойно пройшов усі співбесіди і дав свою згоду. Знову ж таки, деякі люди, які перебувають у Росії, наприклад, свідомо туди не додаються, але їх небагато.
У чаті є багато різної інформації, і, власне, всі люди, які коли-небудь у нас волонтерили. Ми нікого не виганяємо.
Хтось, до речі, пізніше повертається до нас, хтось може щось порадити навіть після того, як пішов із проєкту. Нам здається, що це теж цінно.
У чаті можна ставити запитання про викладання, педагогіку, навчальні матеріали та програми. Через нього волонтери шукають, наприклад, підручники в різних країнах. За рахунок того, що люди розкидані по світу, це працює досить непогано.
Спеціалізовані чати та очні зустрічі
У нас є чати з предметів, створені методистами. Це більш локальні, більш спеціалізовані спільноти. Ми створили також чати за країнами, щоб волонтери могли зустрічатися і спілкуватися між собою наживо. Першу очну зустріч учасників проєкту ми провели минулого літа в Мюнхені. Вона пройшла з великим успіхом! Ми “розвіртуалізувалися” з великою кількістю людей. Багато хто приїхав з інших міст і навіть країн.
Приблизно раз на один-два тижні ми проводимо Zoom-учительську. Це зустріч вільного формату в Zoom, яку веде психолог. Ми спробували змоделювати вчительську в онлайн-просторі. Туди можна прийти, виговоритися, поскаржитися на дітей, поставити якесь запитання колегам, звернутися за підтримкою і порадою до психологині Ані. А можна, навпаки, похвалитися успіхами та досягненнями. Це такий класний обмін досвідом і враженнями в невимушеній обстановці! У нашу вчительську зазвичай приходить небагато людей. Усі намагаються вмикати камери, відповідно, атмосфера в ній набагато людяніша і тепліша, чи що. Ну і наш психолог уміє дуже добре модерувати різні ситуації.
Я часто “ходжу” до вчительської, щоб просто keep an eye on, бути в курсі того, що відбувається, і не пропадати з поля зору педагогів, з якими я вже давно познайомилася.
Психологічна підтримка та соціальна взаємодія в ком’юніті
Крім того, у нас є можливість індивідуальної консультації з психологом, яку багато хто використовує. І я знаю, що багатьох це підтримує. Але навіть якщо хтось не звертається на консультацію, знання того, що подібна опція є, що є фахівці, готові допомогти, виробляє в наших волонтерів відчуття приналежності та співпричетності проєкту.
Ще в нас є книжковий клуб. Я не дуже вірила, що він працюватиме, а він працює, і досить непогано. Туди ходить не так багато людей (я - серед них), усього сім-вісім. Але зате ми зустрічаємося регулярно і здружилися так, що продовжуємо спілкуватися і поза цими зустрічами. Це дуже приємно.
Абсолютна більшість людей, які в нас волонтерять, перебувають зараз у дуже нестабільній життєвій ситуації. Вони проводять свої два заняття на тиждень, а на решту активностей вони не мають часу, бо мають свої справи, турботи, сім’ї, друзів. Відповідно, розраховувати на спілкування та комунікацію в онлайні складно. Але є також і ті, кому це, навпаки, важливо, і кого це підтримує.
А ми пропонуємо різні формати спілкування, щоб кожен міг обрати те, що йому ближче.
Свобода + відповідальність
Підхід до роботи з волонтерами
Чи часто викладачі йдуть із проєкту? Чи більша частина все-таки залишається з вами?
Гарне запитання! Було б корисно мати таку статистику загалом. У нас є внутрішня CRM, у якій ми працюємо, але вона не ідеальна в деяких моментах. Зокрема, це стосується статистики відходів. Дійсно, буває, коли викладач перестає раптом виходити на зв’язок спочатку з батьками, потім із координаторами, і ми просто нічого про нього не знаємо. Тобто він начебто перестав вести заняття, але нас при цьому до відома не поставив.
Повторюся: жодних важелів тиску в нас немає, усе відбувається в онлайні, на добровільній основі. Єдиний контакт, який у нас є, - це контакт у Telegram. Іноді ще й електронна пошта, але, як показує практика, якщо людина не відповідає в месенджері, то не відповість вона й електронною.
З іншого боку, у нас багато людей, які залишаються з нами надовго. Близько п’ятдесяти вчителів разом із нашим проєктом уже плюс-мінус два роки, тобто практично з моменту старту. І вони не вигоріли, зберегли мотивацію.
З вересня 2023 року ми запровадили тримісячну систему - це такий аналог шкільних чвертей або триместрів. Причому, у нас немає одночасного набору вчителів або дітей, у нас чверть починається з того моменту, коли сформована група приступає до занять. Триместр - це термін, на який ми просимо commit на волонтерство в нас, той термін, протягом якого ми розраховуємо на людину. Ми запровадили таку систему спеціально, щоб було зручніше волонтерам, щоб вони мали більше свободи і водночас відповідальності.
Якщо через півтора місяця людина розуміє, що більше не може, то їй залишається пропрацювати ще шість тижнів, після чого вона має повне право сказати: “Хлопці, я більше не з вами”. Іноді нам кажуть після завершення триместру: “Я спробував, мені все сподобалося! Дякую! До побачення…”. Таке трапляється, але дуже рідко.
Частіше ми стикаємося з іншою ситуацією: люди з великим ентузіазмом приходять, починають вести заняття, а за тиждень-другий кажуть: “Ой, а вчитися, працювати і волонтерити - це, виявляється, складно”. Ми поки що не придумали, що з цим робити. Якщо чесно, мене такі історії дуже засмучують. По-перше, ми витратили дуже багато часу на цих людей. По-друге, ми на них розраховували. Якщо вже ти отримав гурт, то виконай взяті на себе зобов’язання. Це по-людськи негарно, але в мої цілі й завдання не входить виховувати дорослих людей.
Мотивація волонтерів
А ви думали про оптимізацію? Можливо, якось верифікувати їхню мотивацію перед тим, як брати в проєкт?
Над цим ми думаємо. У нас є графа мотивації для волонтера. Проблема в тому, що люди можуть написати все, що завгодно. І це теж дуже зрозумілий психологічний механізм. Людина бачить класний проєкт, який їй сподобався, думає: “Ой, здорово, подам заявку, буду молодцем”.
Є досить багато людей, які приходять на співбесіду, слухають мене, кажуть: “Спасибі велике, що ви мені відповіли, у мене прямо менше сумнівів у тому, що я потрібен, і в мене піднявся self-esteem. Але я вам не піду, так?”. Тобто людина просто прийшла на безкоштовний сеанс психотерапії з метою переконати себе, що вона, виявляється, ще щось може. Волонтерити вона при цьому не збирається. Але знову ж таки краще на цьому етапі попрощатися з нею, ніж через тиждень після початку роботи.
Взагалі подібну тенденцію я помітила не так давно. Два роки тому люди набагато відповідальніше підходили до волонтерства. Зрозуміло, що в когось могла змінитися ситуація, хтось переїхав в іншу країну, знайшов роботу з графіком, який не залишає місця для волонтерства. Проте тоді було інакше: приходили в проєкт, допрацьовували, наприклад, навчальний рік, і не поверталися після канікул.
До речі, інколи в процесі розмови з учителем, який хоче піти, ти не те щоб вмовляєш його залишитися, але пропонуєш спробувати ще якийсь час, щоб ближче познайомитися з дітьми, дати їм можливість звикнути до викладача. І це іноді спрацьовує! Річ у тім, що вчителі можуть просто відчувати страх або щось на кшталт розчарування, якщо заздалегідь налаштувалися на те, що діти, які не можуть вчитися через війну, будуть ідеальними реципієнтами допомоги. Але це не так. Я навіть у скрипті прописала, що наші учні не вмотивовані і не будуть бігти на заняття, стрімголов. І до такого треба бути морально готовим.
Можливо, для оптимізації відбору нам просто потрібно більше координаторів, які працюють із волонтерами.
Розвиток очних занять
Чи плануєте ви розширювати та розвивати спільноту далі?
Це запитання, скоріше, слід поставити нашим керівникам. Загалом, їх влаштовує і масштаб нашої роботи, і колектив, і вони хотіли б зосередитися на тому, щоб проєкт допомагав здобувати дітям якісну освіту. Тож жодного масштабування поки що не передбачається, але ми плануємо поступово розвивати очне навчання.
Наприклад, у нас зараз має відкритися група з вивчення грузинської мови в Тбілісі для українських дітей. Найімовірніше, те ж саме буде з івритом в Ізраїлі, тому що в нас є волонтери, які готові зайнятися цим.
Порада щодо створення спільноти
Яку пораду ви б могли дати людям, які тільки планують створити спільноту?
Мені здається, треба не боятися пробувати. Але спочатку потрібно зрозуміти, чого хочеться, з ким люди працюють, наскільки людям самим потрібна спільнота.
Ми в якийсь момент провели невеличке дослідження на основі опитувальників, які робили в США для медичних організацій, адаптувавши питання для наших волонтерів, щоб подивитися, з якою метою вони приходять до нас у проєкт. Нам важливо розуміти, наскільки те, що ми пропонуємо, відгукується в них, і чого вони чекають від проєкту. Якщо у вас уже є спільнота, але здається, що вона не працює, є сенс серйозно замислитися над цим питанням.
Якщо спільноти ще немає, то треба просто пробувати різні штуки, які можуть залучити й об’єднати людей, дати їм можливість отримати якийсь профіт. Наприклад, підвищити свої компетенції, сходивши на урок до більш досвідчених викладачів, отримати консультацію зі складання резюме. Я думаю, людина буде рада отримати щось конкретне, що корисно й актуально для неї.
За підготовку матеріалу дякуємо волонтера Ліку